Може, пам‘ятаєте, в дитинстві в кожного з нас було це невеличке за розміром видання «Кобзаря» — «Художня література», 1983 або ж 1984 рік, у світлій обгортці. Відкривалося воно «Причинною» («Реве та стогне…») і було надзвичайно витонченим. Моє залишилося в Запоріжжі: так і лежить десь на полиці.

Поету виповнилося 209 сьогодні.

***

Світає, край неба палає;

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє;

Степи, лани мріють;

Між ярами над ставами

Верби зеленіють;

Сади рясні похилились;

Тополі на волі

Стоять собі, мов сторожа,

Розмовляють в полі.

І все то те, вся країна,

Повити красою,

Зеленіє, вмивається

Ранньою росою,

Вмивається, красується,

Сонце зустрічає, −

І нема тому почину,

І краю немає. ©